Ось уже двадцять років поспіль українці живуть у своїй, неза�лежній, державі. Добре це чи... не дуже — продовжують дискуту�вати.

Що ми втратили і що здобули — Україна як держава,суспільство і наука зокрема? Про це говоримо із заступником ди�ректора, завідувачем відділу історії, теорії та методологіїсоціології Інституту соціології НАН України, доктором філо�софських наук, професором Євгеном ГОЛОВАХОЮ.

— Євгене Івановичу, як би ви оцінили наші здобутки за часів незалежної держави?

— Формально ми дуже багато здобули за двадцять років своєї не�залежності. Насамперед, у міжнародному рейтингу стабільностідержав Україна посідає перше місце серед усіх пострадянськихкраїн (за винятком країн Балтії).

— За якими аспектами дається така оцінка?— Оцінюється стабільність упродовж багатьох років:

відсутність конфліктів, вирішення внутрішньо� і зовнішньо�політичних проблем без насильства, стосунки з країнами�сусіда�ми, входження в міжнародні організації тощо. За цим комплексомпоказників міжнародна спільнота експертів оцінила Україну най�вище. Такого статусу ми набули завдяки вмінню без конфронтації

вирішувати дуже складні проблеми, які в нас виникали, виникаютьі ще будуть виникати.

По�друге. Маємо двадцять років суверенного існування. Це до�сить красномовний факт, адже всі спроби минулих поколінь ук�раїнців створити суверенну державу закінчувалися дуже плачевно.Ми з вами — те покоління, яке втримало свою державу.

Ну, і по�третє. Ми, сучасні українці, вже відрізняємося від пост�радянських українців із суто радянською ментальністю. За даниминашого моніторингу, є свідчення про те, що базисний, або модаль�ний, тип особистості (найбільш поширений), все ж таки змінився внапрямку декларованого європейського розвитку.

— На жаль, іноді українців опановують апокаліптичні настрої:ми нічого не маємо, нічого не досягнули...

— Ми маємо і досягнули з точки зору вихідних можливостей.Однак часто не могли використати навіть ті можливості, які мали.Минула ейфорія 1991 року, віра в те, що варто лишень позбутисярадянських соціальних і політичних інститутів — і одразу стане на�багато краще. У нас не було бачення реальних проблем, які виник�нуть у суспільстві з початком принципових змін. У результаті бага�то з того, що можна було б не втратити, — втрачено.

Закінчення на 3 стор.

н а у к ан а у к а

о с в і т ао с в і т а

т е х н і к ат е х н і к а

п р о г р е сп р о г р е с

Фо

то В

ол

од

им

ир

а З

АЇК

И

Т Е М А

Наука стане пріоритетом— без цього Україна

не матиме майбутнього,на яке заслуговує

Національна академія наукзавжди приділяла пріоритетнуувагу науковому забезпеченнютехнологічного переозброєннявиробництва. Останнім часомми ініціювали низку нових дер�жавних цільових програм, ре�алізація яких уже розпочалася ідасть змогу, зокрема, досягтизначного заощадження елект�роенергії завдяки світлодіод�ним джерелам світла, запрова�дити широке використання на�нотехнологій і наноматеріалів упромисловості, сільському гос�подарстві й медицині.

Водночас в академічних інс�титутах, у цілому в науковійсфері України накопичено знач�ний інтелектуальний потенціал інауковий доробок, перспектив�ний для широкого практичногозастосування. Відтак учені мо�жуть взяти активну участь у ре�алізації Програми економічнихреформ, яку започаткував Пре�зидент. Нещодавно академіяпідготувала та надіслала на йогоім’я аналітичні матеріали й кон�кретні пропозиції з актуальнихпитань технологічної модер�нізації окремих галузей еко�номіки, реалізації низки вели�ких науково�технічних проектів.

Наукоємність та інновацій�ність усіх проектів, що залуча�ються до Програми економіч�них реформ, мають відігравативизначальну роль. Добре зро�зуміло, що не існує будь�якоїіншої альтернативи побудовиекономіки, в основу якої покла�даються сучасні наукові знання.Завдяки відновленню еконо�мічного зростання, справжніймодернізації економіки країнита її подальшому сталому роз�витку поліпшиться фінансове,матеріально�технічне та кадровезабезпечення вітчизняної науки.Глибоко переконаний, що наукастане справжнім пріоритетом удержаві та в суспільстві. Саме та�кою я бачу науку в Україні через20 років. Без цього, на мою дум�ку, Україна не матиме майбут�нього, на яке вона заслуговує.

Борис ПАТОН,президент НАН України

(з інтерв’ю для «Урядовогокур’єра», 6 серпня, 2011 р.)

Сучасні українці вже відрізняються від пострадянських українців із радянською ментальністю

ДеДержавржава відбуа відбулалася, але більшість ся, але більшість українців ще пукраїнців ще побоюються змін обоюються змін

і малі мало ко коому дому довіряютьвіряють

Серійне виробництво світлодіодів на ук�раїнських заводах допоможе у вирішенні од�разу двох стратегічних завдань: з імпорто�заміщення та енергозбереження. Це заявивголова Державного агентства з питань науки,інновацій та інформатизації України Володи�мир Семиноженко під час виставки�презен�тації продукції вітчизняних виробників енер�гозберігаючої світлодіодної освітлювальної

техніки, що відбулася в Києві за участюпрем’єр�міністра України Миколи Азарова.

Як повідомив голова Держінформнауки,сьогодні в Україні виробляється лише 30% до�даної вартості готових світлодіодних виробів.Але вже зараз є можливість виробляти 50%, а вперспективі — 80%. Українські заводиповністю готові до випробувального серійноговиробництва світлодіодних пристроїв для

освітлення станцій метро, під’їздів, вулиць то�що. До 2020 року 80% освітлення по всій країнібуде забезпечуватися на основі світлодіоднихтехнологій. «Сьогодні ми переходимо від етапунаукових розробок до етапу виробництва. Дер�жава стає основним замовником для вітчизня�них виробників високотехнологічних товарів,і це — ознака нової економічної політики», —наголосив В. Семиноженко.

Українські заводи готові до серійного виробництва світлодіодних пристроїв

О Ф І Ц І Й Н О

СВІТСВІТ№ 31—32 (683—684) серпень 2011 Газета заснована у квітні 1997 р.

С Ь О Г О Д Н І В Н О М Е Р І :

2,4 стор. Хребет інноваційної політики —у національній економіці.М’язи — в рамках Євросоюзу

2 стор. Президент МАНСтаніслав Довгий:«Моя найбільша мрія —створити Центр дитячоїнаукової творчості»

З Днем народження, країно!

2 №31—32 серпень 2011св іт

Р О З М О В А З П Р И В О Д У

— Станіславе Олексійовичу, вибули одним із перших міністрів усправах науки і технологій неза�лежної України. Після численнихреорганізацій створено Державнеагентство з питань науки, інно�вацій та інформатизації. Які вашідумки з цього приводу?

— У будь�якому випадку на�ука, технології — це пріоритет�ний напрямок державної політи�ки. Сьогоднішній світ настількидинамічний, настільки швидкорозвивається, що країни, якіздатні конкурувати в сучасномуекономічному розрізі, обов’яз�ково повинні бути лідерами в га�лузі науки та освіти. Те, щовідповідний державний органстворено — це, звичайно, дужесерйозний і потрібний крок, ад�же країна повинна у вигляді сво�го органу центральної виконав�чої влади формувати державнуполітику, визначати пріоритетирозвитку фундаментальних на�укових досліджень і організову�вати в суспільстві таку інфраст�руктуру державної підтримки.

З іншого боку, я не бачу вели�кої проблеми щодо роз’єднанняміністерства на освіту і науку.Більша проблема в тому, що в нассуттєвий розрив між освітою інаукою — маю на увазі універси�тетську науку, університетськуосвіту та академічну освіту. Ужестворено кілька дослідницькихуніверситетів, йде мова про ство�рення, можливо, академічногоуніверситету. Але свого часу та�кий розрив намітився, і нам досіне вдається цю відстань ліквіду�вати або скоротити. Студенти інаукові лабораторії повинні бутиодним цілим. На жаль, наші вищінавчальні заклади, наукові за�клади, академічні установи,інститути не завжди працюютьяк єдине ціле. В основному в на�укові установи та лабораторіїприходять випускники і почина�ють знайомитись із цією лабора�торією в той час, як вони по�винні були з першого курсу, на�вчаючись, працювати і займати�ся науковими дослідженнями.Цей розрив створює серйозніпроблеми, пов’язані із старіннямнашої науки. Як наслідок —відставання в деяких галузях. Цетой напрямок, в якому нам требапрацювати насамперед.

— Яким чином працювати? Якусунути цей розрив?

— Думаю, в першу чергу, тре�ба підвищити рівень фінансу�вання наукових досліджень, утому числі наукової та науково�методичної бази провідних ви�щих навчальних закладів. Друге— знайти організаційні форми.Наприклад, якщо в нас є нано�технології, нові технології у пев�них галузях, то всі організації,які працюють у цьому напрямі,повинні діяти в рамках єдинихпрограм; студенти, науковці,викладачі повинні «жити» в єди�ному просторі, науковому, на�уково�інформаційному. І вико�ристовувати всі разом існуючуматеріально�технічну експери�ментальну базу, проводити кон�

ференції, готувати доповіді. Зцієї причини промисловістьсьогодні не може в повному об�сязі використати науковий су�провід для своєї діяльності, томуми серйозно відстаємо саме наринках основних інтелектуаль�них технологічних продуктів.

— Усі ці роки ви були активниму науці. Що, на вашу думку, вда�лося і чого не вдалося зробитидержаві у науково�технологічнійсфері за роки незалежності?

— Зроблено за цей час чима�ло. Ми прийняли законодавст�во, досить стимулююче для ут�римання нашої науки на від�повідному рівні. Ми створили зачаси незалежності структуридержавної підтримки, міністер�ства — нехай там була якась ре�організація, але ці системи сьо�годні відрегульовані, є командипрофесіоналів, які працюють якв освіті, так і в науці. Ми відпра�цювали системи фінансування,впровадження, підтримки фун�даментальних досліджень, на�приклад, Державний фонд фун�даментальних досліджень.

Що не вдалося зробити? У пер�шу чергу, я б назвав питанняфінансування. Нам не вдалосястворити інфраструктури, де,окрім бюджетної підтримки на�укових досліджень, була б не�державна підтримка — приват�них підприємств, різноманітнихфондів; створити різні формиучасті державних і недержавнихструктур у наукових досліджен�нях. Тому працювати ще є надчим.

Хотів би окремо наголоситина питанні залучення молоді донаукових досліджень. Є доситьсерйозна проблема старіння на�уки. Середній вік кандидатів,докторів наук, членів Націо�нальної академії — він з кожнимроком збільшувався, і сьогоднінам треба як можна активнішемотивувати молодь. Раніше, на�приклад, для молодих таланови�тих науковців, яких залишалипри наукових центрах, створю�валися певні умови: були гурто�житки, надавалася підтримкадержави. На жаль, сьогодні, ко�ли талановитим ученим пропо�нують працювати на Заході, мимаємо дуже мало аргументів,щоб утримати їх у наукових ус�тановах України.

— Як ви, народний депутат Ук�раїни, оцінюєте законотворчу ро�боту в науковій сфері?

— Її я б оцінив позитивно.Прийнято чимало законів, середяких і «Закон про науку», щовизначили пріоритети науковоїдіяльності і серйозний захистнауковців — маю на увазі «Законпро пенсійне забезпечення»,відповідні законодавчі нормипро форму оплати праці і т. д.Але в той же час хоч і зробленіпевні кроки, та авторитет наукинабагато знизився в суспільстві.Якщо раніше, аналізуючи соціо�логічні дослідження щодо вибо�ру професії, професія науковцябула серед лідерів, то сьогодні,на жаль, вона далеко не в пер�

ших рядах. І це зрозуміло. Пре�стижність професії пов’язана здержавним статусом, із держав�ною підтримкою, матеріальноюзацікавленістю, можливістю ре�алізувати свої здібності. Тут як�раз ті проблеми, про які я гово�рив, ще не вирішені і є над чимпрацювати.

— Сьогодні ви очолюєте Малуакадемію наук України. Які здо�бутки за 20 років хотіли б відзна�чити?

— Мала академія наук буластворена ще в Радянському Со�юзі як система позашкільнихгуртків при академічних інсти�тутах. Вона досить ефективнофункціонувала в різні періоди,але після розпаду Союзу МАНне була створена як юридичнаособа і в різних країнах, до речі,в тій же Росії, перестала існува�ти. Нам вдалося втримати цюсистему. У 2003 році прем’єр�міністр Віктор Федорович Яну�кович підтримав наше рішення— постановою Кабінету Мініст�рів ми створили Малу академіюнаук як державну установу, щокоординує позашкільну діяль�ність учнів, які займаються на�уковими дослідженнями. У2007�му також з Віктором Федо�ровичем нам вдалося створитиІнститут обдарованої дитини, ісьогодні маємо серйозну ма�теріальну підтримку, що даєзмогу проводити заходи, спря�мовані на її розширення.

Наведу такі цифри. Якщо де�сять років тому в системі Малоїакадемії наук займалися 15—20тисяч дітей, то вже торік до МАНбуло залучено близько 250 тисячшколярів. Це серйозний показ�ник. Діти хочуть займатися на�уковими дослідженнями, твор�чою роботою, і ми надаємо їмтакі можливості. Це конкурси,літні школи, виставки науково�технічної творчості. Дні наукицього і минулого року ми прове�ли практично в усіх регіонах Ук�раїни.

— Станіславе Олексійовичу,які відчуття напередодні Дня не�залежності опановують вас і яквченого, і як політика, і як грома�дянина?

— Звичайно, двадцять років— це ювілей, зазвичай підводятьпідсумки. Якщо підводять під�сумки, то на шальки терезів кла�дуть те, що вдалося зробити, і те,що не вдалося або що треба зро�бити. Приємно, що сьогодніМалій академії наук надано ста�

тус національної, що ми маємодержавну підтримку на всіхрівнях і розвиваємося, що збіль�шується кількість дітей у ній.Минулого року нас прийняли вЄвропейську асоціацію обдаро�ваних і талановитих. Мала ака�демія стала членом Всесвітньоїорганізації обдарованих дітей.Це ті напрацювання, які даютьнам можливість оптимістичнодивитися в майбутнє.

У той же час ми дуже болісносприймаємо питання, які не вда�лося вирішити. На сьогодні немаємо власного приміщення,орендуємо під час кожного заходуаудиторії, обладнання, техніку,автобуси для перевезення дітей,санаторії для проведення літніхшкіл. Усе�таки я думаю, держава,зважаючи на важливість цього на�прямку, повинна для Малої ака�демії — а це фактично для дітейусієї України — відшукати ці мож�ливості, щоб ми на високомурівні проводили ті заходи, які ор�ганізовуємо з такими зусиллями,з таким напруженням. Ну, і най�більша мрія — створити Центрдитячої наукової творчості. У ба�гатьох країнах (не лише в столи�цях, а й у провідних містах) уже єтакі центри, музеї науки і техніки.Наприклад, у Парижі — Містонауки та індустрії, Дойче музей —у Мюнхені, Музей науки — вЛондоні. У Варшаві його нещо�давно створено... Можна перера�ховувати і перераховувати.

На жаль, подібного центру вУкраїні немає. Я б дуже хотів ба�чити такий центр. Зараз ми пра�цюємо над створенням такого му�зею, віртуального — у нас немаєможливості його будувати. Зби�раємо майбутні експонати: у тихнаукових установах і закладах, якіще залишилися в Академії наук, увищих навчальних закладах, у різ�них відомчих установах. Ну, і бу�дуємо віртуальний музей. Маємонадію, що впродовж наступногороку його завершимо. Працюютьархітектори, дизайнери, ведемопереговори з провідними музея�ми і центрами світу, які надаютьнам інформацію, матеріали, ство�рюємо з віртуальних експонатіввіртуальні експозиції. Думаю, щочастина з них уже найближчимчасом буде на сайті Малої ака�демії наук. Не маючи можливостізапропонувати реальні екскурсії,будемо проводити віртуальні.

Бесіду вела Марія ВОЛИНСЬКА

Хребет інноваційноїполітики —

у національній економіці.М’язи — в рамках

Євросоюзу«Триматися на висоті, як

казав наш визначний авіа�конструктор Антонов, можналише тоді, коли рухаєшся звеликою швидкістю вперед.Саме це забезпечує проведен�ня інноваційної політики вдержаві — на часі чи не най�важливішого завдання», —сказав, відкриваючи в Києвіроботу симпозіуму «Акту�альні проблеми науково�тех�нологічної та інноваційноїполітики в контексті форму�вання загальноєвропейськогонаукового простору: досвід та перспективи», віце�прези�дент НАН України Антон Наумовець.

Міжнародний симпозіуморганізував проект Європей�ського Союзу «Вдосконален�ня стратегій, політики та регу�лювання інновацій в Україні»у співпраці з Міністерствомекономічного розвитку і тор�гівлі України, Державнимагентством з питань науки,інновацій та інформатизаціїУкраїни, Національною ака�демією наук України, Цент�ром досліджень науково�тех�нічного потенціалу та історіїнауки ім. Г. М. Доброва НАНУкраїни та Інститутом про�блем математичних машин ісистем НАН України.

У своєму вітальному словідо учасників зібрання ака�демік НАН України АнтонНаумовець наголосив, що зачасів Радянського Союзу са�ме наша Академія (АН УРСР)була ініціатором впровад�ження ланцюжка — від фун�даментальних досліджень допрактичних впроваджень.Скажімо, технології відомогона увесь світ Інституту елект�розварювання ім. Є. О. Пато�на використовувалися не ли�ше для зварювання ракет іпідводних човнів, а й длязварювання реакторів атом�них станцій, трубопроводів.Нині — це нова технологіядля застосування в хірургії.

Що ж змінилося сьогодні?Змінилися умови. Досвід ро�боти в ринкових умовах ук�раїнські науковці хотіли бзапозичити у зарубіжних ко�лег, адже, попри свою спе�цифічність, певні універ�сальні правила організаціївсе ж таки є.

«Україна на порозі 20�річчясвоєї незалежності. Нам є нелише чим пишатися. Напревеликий жаль, ці роки бу�ли витрачені з дуже низькоюефективністю для запровад�ження інноваційного шляхурозвитку. Відсоток іннова�ційної продукції в Україні —жалюгідний. Нам повиннобути соромно, що мільйонинаших співвітчизників їдутьпрацювати у світ за очі. Мас�штаб, в якому це відбувається,говорить про те, що українціне можуть реалізувати себе увласній країні», — говорить А. Наумовець.

Н А Ч А С І

Президент Малої академії наук Станіслав Довгий: «Моя найбільша мрія — створити Центр дитячої наукової творчості»

Президент МАН Станіслав ДОВГИЙ

Як відобразилися два десятиліття української незалежності наосвіті, науці, пошуку та підтримці обдарованої молоді та залученні їїдо великої науки — наша розмова з президентом Національного цент�ру «Мала академія наук», народним депутатом України, членом�ко�респондентом НАН України Станіславом ДОВГИМ.

Закінчення на 4 стор.

3№31—32 серпень 2011 св іт

— Що саме маєте на увазі?— Перш за все, втратили отой

первинний демократичний ен�тузіазм, який мали на початкузмін. Наведу приклад. Більшістьнаселення підтримувало один ізвизначальних інститутів демо�кратії — багатопартійність. За�раз — менше. Більшість підтри�мувало приватизацію. Зараз,особливо стосовно приватизаціїземлі, — дуже мало. Тобто, мивтратили головне — довіру додемократичних інститутів, якіформально є визначальними.На законодавчому рівні цемаємо, та переважна більшістьгромадян психологічно їх уже непідтримує. Вона вважає, що са�ме із цими інститутами прийш�ли злидні, труднощі в житті,економічні негаразди. Це вели�ка втрата. Можна мати чудовідекларативні цілі на кшталт«підемо в Європу», «станемочленами Європейської спільно�ти», та без підтримки масовоїбудемо так довго йти, що вже,можливо, наступні поколіннябудуть вирішувати: а чи вартотуди йти взагалі?

— Люди, дійсно, вважають, щоіз створенням демократичнихінститутів влади вони багато чоговтратили...

— На жаль, це велика пробле�ма. Добряча частина населенняпродовжує ностальгувати за Ра�дянським Союзом. До речі,навіть молодь, яка не пам’ятаєабо й не знає, як насправді тодіжилося.

Дуже цікавий парадокс нашоїсвідомості як виборців. Ми роз�чаровані в тих людях, які намикерують, але ми їх постійно...обираємо. Не наважуємося на�віть подумати: а може, принци�пово обрати інших?

— А чому так?— Та тому, що ми багато в чо�

му традиціоналісти. Наше сус�пільство взагалі дуже тради�ційне. Воно скептично й обе�режно ставиться до будь�якихзмін, навіть патріархальної ро�дини не позбулося.

Візьмімо для прикладу докт�рину гендерної рівності. Західідеологічно і психологічно вжеготовий до неї, хоча глибиннімеханізми ще не дають змогизробити це остаточно (хіба щона півночі Європи до неї набли�жаються). Ми ж навіть психо�логічно не готові до цього, бо йдосі вважаємо, що чоловік пови�нен мати певні переваги наджінкою. І це, до речі, визнаютьсамі жінки. Тому�то і в ук�раїнському уряді мало знайшло�ся місця для них...

Наша політична культура тежбагато в чому традиційна. Чомуобираємо тих, ким незадово�лені? Психологія спрацьовує:якось жили за їхнього керуван�ня, а хтозна, як буде за інших?Побоювання змін — дуже сут�тєвий психологічний чинник,який заважає змінюватися. Ра�ціональна довіра в нашому сус�пільстві відсутня — ми не дові�ряємо навіть один одному!

В економіці є такий принцип:якщо не довіряєш своєму еко�номічному партнеру, то мати�меш набагато більше додатковихвитрат на недовіру. До речі, чомув нас такі високі ціни, які не

відповідають рівню економіки іжиття громадян? Та тому, щотой, хто продає, закладаючиціну, закладає ще й недовіру: доуряду, до партнера, до покупця.Усе це складає ціну для кожногоз нас. Іноді в Україні ціни вищініж у країнах, де рівень зар�платні вищий у десять разів!

Ми втратили довіру, маючипідстави для цього. І реформамне довіряємо саме тому, щодвадцять років поспіль бачимо їхнеефективність. Тобто, держававідбулася, але більшість україн�ців ще побоюються змін і малокому довіряють — крім себе,своєї родини і Господа Бога. Во�ни й досі не налаштовані напринципові зміни, а тому оби�рають владу, яка принциповихзмін не буде робити.

— Скільки ж поколінь маєпройти через скрижалі історії,щоб з’явилося нарешті покоління,психологічно готове до змін?

— Головний принцип: усуспільстві, яке ще не має чіткоїсистеми нових інститутів іструктурних підвалин, дуже ба�гато залежить від ініціативикожного. А у нас, до речі, навітьроль наукових товариств дуже йдуже незначна, і вплив їх насуспільство надзвичайно малий.Хоча у світі це потужна сила, ад�же товариства об’єднують тисячіфахівців, які могли б тиснути нату ж владу і формувати гро�мадську думку.

Крім того, є громадські ор�ганізації, які можуть тиснути навладу із різних позицій. Ска�жімо, затримали на митниціліки для ВІЛ�інфікованих. Під�няли галас — і зрушилося. Цесталося великою мірою завдякиміжнародним організаціям, алей вони не все можуть нам влад�нати. Треба створити свої, влас�ні. І скільки цей процес трива�тиме: 10, 20 30 чи 40 років — за�лежатиме від ініціативи багатьохлюдей, особливо молодих.

Мої колеги з Харківськогоуніверситету вивчали, як зміни�лася свідомість студентської мо�лоді за останнє десятиліття. Всеж таки зараз більше людей, на�лаштованих саме на громадськуініціативу. Їх було менше ще 10�12 років тому. Саме такі люди,молоді, освічені, енергійні, і по�винні брати ініціативу у свої ру�ки. Я вважаю, що у вишах сту�дентів треба заохочувати нетільки оцінками за навчання, а йза громадську діяльність. Моло�да людина повинна розуміти,що її оцінка і з боку держави, і збоку суспільства багато в чомузалежатиме не тільки від особи�стих успіхів, а й від того, що во�на може дати іншим людям. Цевходить, до речі, у систему су�часних емансипативних ціннос�тей. Це має заохочуватися з ди�тинства, і засоби масової інфор�мації повинні пропагувати такіцінності...

— ...і науковці, зокрема со�ціологи, теж.

— Згоден, ми мало активні.Проте до нас дуже звуженийцентр суспільної уваги, інтересз’являється тільки крізь призмувиборів. Хоча я вважаю, щосоціологи самі мають формува�ти на себе попит — не тільки на�передодні і під час виборчих ба�талій. Інші представники науко�вої спільноти це також повинні

робити. Апелюю найперше доінтелектуальної еліти, адже пе�ресічним важко розібратися вперипетіях сучасного світу, та йвиживання вимагає багато сил.Для інтелектуальної еліти — це їїзавдання. Однак у нашої «віль�ної інтелігенції» є одна пробле�ма: щоб краще жити, вона інодімає на когось працювати, що ду�же обмежує можливості об’єк�тивної оцінки. Людина стає вжене незалежним експертом, априреченою на висловлюваннятієї точки зору, що пов’язана ізджерелом її існування.

— Про втрати в науковій сферіговорять багато самі ж науковцівсі ці 20 років...

— Ну, тут усе зрозуміло. У 90�тібула знищена передова науковаінфраструктура; рівень забезпе�чення досліджень дуже знизив�ся; дається взнаки недостатнєінформаційне забезпечення; со�ціальний статус вченого знівель�овано; неможливо конкурувати збізнесом задля того, щоб втри�мати молодих у науці; відчутнівтрати, пов’язані з відтоком уче�них за кордон. Ці всі речі під часопитування відзначали науковці.

Ми втратили книговидання.Наприклад, за радянських часівя написав п’ять книг, які відоміне тільки в Україні, на них бага�то посилань. Чому? Та тому, щовони є в усіх бібліотеках. А ті, щонаписані за роки незалежності івидані накладом 300 екземп�лярів, знає обмежена кількістьлюдей. Це проблема. Немає ак�тивного посилання — немаєджерела для подальших розро�бок. На мою думку, ми так і нестворили єдиного інформаційногопростору, де можна було б чіткоорієнтуватися у тому, що зробле�но в науці.

У нас немає фонду відряд�жень. Я, наприклад, не можупоїхати на конференцію у Львівабо Харків, не кажучи вже проМоскву чи Європу, за рахунокінституту, що має будь�якийпрофесор на Заході. Я їду завласний кошт, знаючи, що ті,хто мене запрошують, теж неба�гаті люди. А в радянські часи мігзапросто полетіти у відрядженняв Красноярськ чи в Угорщину, знауковцями якої ми налагоджу�вали стосунки. Щоправда, передпоїздкою в Угорщину потрібнобуло отримати паспорт у Москвіі вислухати вказівки щодо по�ведінки в чужій країні. І це, доречі, тривало включно до 90�гороку минулого століття...

— От щодо здобутків незалеж�ності для вітчизняної науки думкивчених розходяться...

— Сучасний вчений може

друкувати свої роботи будь�де усвіті, отримувати міжнароднігранти, їздити на конференції...

— Останнє залежить від наяв�ності коштів?

— Я б сказав по�іншому: немаєш можливості заробляти —тебе ніхто нікуди не запросить.А того, хто має ці можливості,запросять безкоштовно. Це дужецікавий феномен. Набуваючипевної ваги у співтоваристві, ти,з одного боку, можеш себе забез�печити. З другого — тебе й без�коштовно запросять. Ось тутзнову спрацьовує принцип ін�дивідуальної ініціативи. Своїмаспірантам і магістрам я завждикажу: «Не сидіть і не чекайте,поки вами хтось зацікавиться.Самі цікавтеся, знайомтеся іїдьте на стажування — хоча б накілька місяців. Ви повинні спра�вити добре враження — отоді васне тільки на конференцію, а й доспівпраці запросять». Зараз усвіті науки дуже важливі осо�бистісні стосунки.

— Виходить, ви їх самі у світвиштовхуєте...

— Нікого я не виштовхую.Вони повинні входити у міжна�родну спільноту, навчитися чо�гось і повертатися назад. Нажаль, у нас дуже багато суто ук�раїнських науковців. Але якщотебе взагалі не знають у світі, тоякий ти вчений? Немає націо�нальної науки, наука — світова.Якщо тебе «там» не знають, то і«тут» ти нікому не потрібен.Єдина функція, яку можуть ви�конувати люди, котрі неспівпрацюють із міжнародниминауковими інституціями, — по�пуляризувати науку в Україні(якщо це в них виходить). Такамоя думка.

Відкритість — головний здобу�ток науки за роки незалежності.Це — перше.

По�друге, відсутність ідео�логічного тиску, що для нас,соціологів, дуже важливо. Цепринципова можливість займа�тися тим, чим вважаєш запотрібне. Я пам’ятаю, як колисьнаписав про серйозні проблемисім’ї як малої групи, і мене за�просив цензор, котрий «хотівзрозуміти», які можуть бутипроблеми в радянської сім’ї, як�що їх не може бути в принципі...Сьогодні ж можемо писати провсі проблеми, навіть про ті, якихзовсім не існує. На жаль, у настепер — інша крайність...

Третє — доступ до світовоїінформаційної бази. Якби мижили за часів Союзу, в нас би йдосі регулювався Інтернет...

— Євгене Івановичу, давайтеспробуємо підсумувати сказане —наші втрати і здобутки впродовждвох десятиліть і, так би мовити,визначитися з орієнтирами...

— Коли підходимо до оцінкивтрат і здобутків, треба розуміти:так, ми втратили переваги со�ціалістичного суспільства, яківизнавав навіть Захід. Однак мипоки що не набули переваг роз�виненого демократичного сус�пільства. Саме тому в багатьох ізнас є відчуття загальної втрати— більше втратили, ніж отрима�ли. Але переваги радянськихчасів ми б поступово втрачали втому суспільстві, доки не втра�тили б усе, тому що ті перевагине мали перспективи. Добре, щоце сталося швидко... Повернути

їх уже неможливо — ми надтодалеко відійшли.

Сьогодні треба йти шляхомпоступового створення такихсуспільних інститутів, які на�ближатимуть до переваг сучас�ного розвиненого демократич�ного суспільства. На цьому шля�ху ми все ж таки щось маємо упорівнянні з 20�ма роками ми�нулого. У нас є певні базисніструктури, на які вже можемоспиратися. Але багато залежати�ме від того, як самі зініціюємонеобхідні зміни, щоб наблизи�тися до переваг того суспільства,до якого декларативно йдемо.Багато залежить від нашого ба�жання співпрацювати з іншимиініціативними людьми, нашоїнетолерантності до того, що за�важає принципово змінюватися.

Простий приклад. Ми засуд�жуємо себе по відношенню докорупції, особливо у вищихешелонах влади. Але коли опи�туємо в європейському соціаль�ному дослідженні ставлення допобутової корупції, то найбільштерплячі в Європі — це ми! Тоб�то, психологічно в нас немає не�толерантності до цього. Томукорупція продовжує існувати. Їївикорінення — процес, якийповинен йти згори і знизу одно�часно, від нашої нетерпимостідо цього і від певних законодав�чих меж, що регулюють процес.

Нарешті, наша ініціатива —то не просто приватна ініціативакожної людини, це можливістьоб’єднуватися для тиску на вла�ду, щоб вона почала робитищось принципове. Політики —дуже чутливі інструменти догромадськості (маємо приклади,коли влада відступала під її тис�ком). Чим більше буде гро�мадського тиску, тим більшепідстав сподіватися на зміни.

— Що може пересічна людина?— Небагато. Але ж у нас є

представники інтелектуальноїеліти, які повинні відчуватисвою особисту відповідальність,є лідери громадських органі�зацій, а їх десятки тисяч, є мож�ливість апелювати до міжнарод�ної спільноти. Ми маємо певніважелі. Якщо, починаючи зпредставників інтелектуальної ідуховної еліти суспільства, цейтиск буде збільшуватися, то, пе�вен, повірять і пересічні ук�раїнці, що й вони можуть щосьзробити. Але хтось має їх об’єд�нувати.

Крім того, політична під�тримка опозиції — важливийелемент тиску. Опозиція маєтиснути на владу — і так повин�но бути (а в нас вона зовсімзнітилася останнім часом). Ітільки тоді можуть починатисяпринципові зміни в суспільстві.

— А якщо цього всього не буде?— Ми все одно будемо зміню�

ватися, на моє переконання.Поки процес іде в тому напрям�ку, який задекларували, але віннастільки суперечливий, на�стільки неквапливий, ну, майженепомітний. А якби ми поміча�ли ці зміни, то, мабуть, в нас бу�ло б більше ентузіазму.

Попри все сказане, за двад�цять років незалежності змінисталися. Ми в позитивний бік зточки зору декларованих цілейвідрізняємося від тих українців,які були 20 років тому. Якбинас, теперішніх, повернути у90�ті роки — ми б просто жах�нулися...

Розмову вела Ірина НІКОЛАЙЧУК

Держава відбулася, але більшість українців ще побоюються змін і мало кому довіряють

Професор Євген ГОЛОВАХА

Закінчення. Початок на 1 стор.

Учені з Рутгерського універ�ситету виявили, що кофеїн

має захисний ефект: він здат�ний нейтралізувати шкідливийвплив ультрафіолетових про�менів на шкіру і знижує ризикрозвитку раку шкіри, повідо�мляє РБК. Як пояснюють фа�хівці, це пов’язано з тим, щокофеїн знижує активність фер�менту білка ATR, що береучасть в ушкодженні ДНК,викликаному ультрафіолетом.

«Хоча нам уже було відомо,що кофеїн зменшує ймо�вірність виникнення немела�номного раку шкіри, необ�хідно дослідження, щоб з’ясу�вати, яким чином кофеїн пере�шкоджає раку, що розвива�ється під впливом сонячного

світла», — говорить один з ав�торів роботи, директор лабора�торії по дослідженню ракуSusan Lehman Cullman АлланКонні.

Конні та його колеги з Ва�шингтонського університетупровели експеримент на ми�шах, розділивши їх на дві гру�пи. В одній із них були гене�тично модифіковані гризуни іззниженою активністю фер�менту ATR. Учені піддавалиобидві групи ультрафіолетово�му опроміненню. У результатібуло виявлено, що в генетичномодифікованих мишей пухли�на розвивалася повільніше,ніж у тварин із контрольноїгрупи, і вони мали на 69% мен�ше пухлин, ніж «контрольні»

тварини. Фахівці відзначили,що після тривалого опро�мінення занедужували обидвігрупи.

Зі слів Конні, досліди намишах показали, що найкра�ще кофеїн знижує активністьферменту ATR на передра�ковій стадії. Якщо організмуже уражений, його захиснафункція не працює. Для вче�них поки залишається загад�кою механізм впливу кофеїну,однак науковці впевнені, щовін може стати помічником упрофілактиці захворювання,тому що придушує ATR і дієяк сонцезахисний крем, а та�кож безпосередньо поглинаєруйнівні ультрафіолетові про�мені.

П О Ш У К И , З Н А Х І Д К И , В І Д К Р И Т Т Я

Кофеїн захищає від раку шкіри

4 №31—32 серпень 2011св іт

ЗАСНОВНИКИ:

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту УкраїниНаціональна академія наук УкраїниДержавне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації УкраїниГолова Наглядової ради —

академік НАН України Борис ПАТОН

Головний редактор Людмила ФІСЮН

Індекс газети «Світ» — 40744Реєстраційне свідоцтво КВ №2497 від 4 квітня 1997 р.

Адреса редакції:

01601, МСП, Київ"601, бульв. Т. Шевченка, 16, к. 111"а

Телефон/ факс 246"39"15

E"mail: svit@dknii.gov.ua www.nas.gov.ua/svit

Відповідальність за достовірність інформації та

реклами несуть автори та рекламодавці

Редакція не завжди поділяє позицію авторів

публікацій

Зам. 17

Газету віддруковано у ПП «Фірма «Гранмна»

св іт

Він наголошує, що вчені,економісти, спеціалісти в галузінаукознавства та інновацій по�винні активно працювати звладними структурами, щобвсе�таки в Україні було впровад�жено і почало виконуватися ро�зумне, сприятливе для бізнесу таінноваційного розвитку законо�давство. Це надзвичайно важли�ва задача, зокрема й для Ака�демії, адже процвітаючі країнизасновують свою економіку нанових знаннях.

На підтвердження слів учено�го, заступник міністра еконо�мічного розвитку і торгівлі Ана�толій Максюта каже, що Україна,маючи великий науково�техніч�ний та виробничий потенціал,повинна не тільки завозити висо�котехнологічну продукцію. Сьо�годні політика уряду спрямованана те, щоб виробляти її у власнійдержаві, використовуючи нашікращі досягнення, в першу чергу,вітчизняної науки, яка ще збері�гає хороші традиції і здатністьпродукувати нові винаходи тавпроваджувати їх у виробництво.

А от із законодавчим забезпе�ченням, погоджується, у нассерйозні проблеми. «Після сим�позіуму ми очікуємо їх відверто�го обговорення, вироблення ре�комендацій, у т. ч. для Міністер�ства економічного розвитку іторгівлі, які намагатимемосявтілювати в конкретні законо�давчі акти щодо державноїпідтримки інноваційного роз�витку», — говорить А. Максюта.

Зі слів заступника голови Дер�жавного агентства з питань на�уки, інновацій та інформатизаціїВіктора Івченка, Україна має 5�кратне відставання у вироб�ництві ВВП від розвинених країн.Він зупинився на причинах, якіне дають змоги українській еко�номіці рухатися шляхом інно�

ваційного розвитку. Традиційнопершою є українське законодав�ство, досягнення якого перекрес�люються тим, що воно дуже пога�но виконується. Забезпечити йо�го виконання — це найважливішапроблема сьогодення. «Якщо чес�но, я б взагалі скасував усі законо�давчі норми, можливостей вико�нати які в нас немає. У результаті— мали б те законодавство, якевиконується, що дало б змогу йо�го реально вдосконалювати», —говорить В. Івченко, зауважуючи,що зараз ми вносимо теоретичніправки в теоретичні документи,що не мають підтвердження всуспільній практиці.

У відкритому суспільстві по�винні конкурувати ідеї, переко�наний керівник Секції еко�номічної співпраці, регіонально�го та соціального розвитку деле�гації ЄС в Україні Леон Лора. Алещоб досягнути високого рівняінноваційності — потрібен час. Їїхребет — у національній еко�номіці, а м’язи — в рамках Євро�союзу.

Нещодавно Лісабонську стра�тегію замінив новий документ —Європа�2020. Це стратегія ста�лого зростання економіки, де з�поміж трьох її основних вза�ємних пріоритетів є те, що нази�ваємо просувним зростанням —розвиток економіки, який ба�зується на знаннях та інно�ваціях. Згідно з новим докумен�том, до кінця 2020 року 3% НВПЄвросоюзу повинні інвестувати�ся у сферу дослідництва та роз�витку науки в рамках ЄС. Не�обхідно посилити зв’язки міжосвітою, бізнесом, дослідниць�кими установами у сфері інно�вацій. Країнам потрібно буде за�безпечити постачання науковихзнань з інженерних наук та ма�тематики і, відповідно, випуск�ників цих установ. Навчальніпрограми в університетах маютьзосереджуватися на інноваціяхта творчості.

Леон Лора вважає, що політи�ка та інструменти нової стратегіїмають хороші можливості дляУкраїни, аби стимулювати інтег�рацію дослідницької роботи доєвропейської. «Ми знаємо, що

Україна має гарний потенціалдля того, щоб прискорити про�цес трансформації економіки доінноваційної економіки, що ба�зується на знаннях. Її участь уміжнародних програмах, зокре�ма РП7, дає змогу країні статиближчою до дослідницьких ус�танов Європи, — зазначає він іпродовжує: — Наприкінці 2009року 73 українські наукові про�екти отримали зиск у розмірі 8млн. євро. ЄС готовий даватибільше ресурсів для підтримкиінновацій в Україні». Але дляцього, наголошує Л. Лора, не�обхідна політична воля керів�ництва країни, щоб продовжу�вати її реформування. Йдетьсяне тільки про сферу економіки,а й політики і соціального жит�тя, адже «інновації потрібно ро�зуміти цілісно». На думку ди�ректора проекту InnoPolicyДжорджа Строгілопулоса, якийвивчав стан інновацій в Україні,у нашій країні, зокрема, потре�бує поліпшення інноваційна си�стема серед підприємств, якіінноваціями майже не перейма�ються; більше інновацій не�обхідно зосереджувати в регіо�нах; треба запровадити інно�ваційну культуру (створюючиновий продукт, ми повинні матикультуру його споживання);дбати про глобальну конкурент�ність у цих питаннях.

«Незважаючи на важку ситу�ацію, яку сьогодні переживаєнаше суспільство, Україна, як цене дивно і фантастично вигля�дає, має унікальний шанс, — пе�реконаний урядовий уповнова�жений з питань співпраці з Ро�сійською Федерацією, держава�ми�учасниками СНД, Євра�зійської економічної співдруж�ності та іншими регіональнимиоб’єднаннями, член�кореспон�дент НАН України ВалерійМунтіян. — Чому? Та тому, щосьогодні віртуальна економіка

лопнула — і це факт. На першемісце виходять так звані універ�сальні ресурси, які забезпечуютьдіяльність людини. Це повітря— в Україні воно чисте; вода —Україна себе забезпечує нею;чорноземи, які за сучаснимиінноваційними технологіями, нелише 40 з гаком мільйонів насе�лення можуть прогодувати, а йпонад 500 млн. населення Євро�пи. Останній — недооцінений,недокапіталізований ресурс».

Україна, каже вчений, виго�товляє сучасні літаки — є по�тенціал. У Київській політехніці— чимало портретів студентів�переможців олімпіад з матема�тики і програмування, найбільшзатребуваного у світі напряму.Усе це, а також наш досвід, істо�ричне минуле і потреби, які сьо�годні є, дають надію, що ми мо�жемо забезпечити інноваційнийрозвиток для своєї країни. Требастворити певні умови. Це, по�перше, політична стабілізація.По�друге, ліквідація кризи сис�теми управління. По�третє, роз�виток економіки, а не її дегра�дація. По�четверте, поверненнямолодого інтелектуального по�тенціалу з�за кордону в Україну.

Дводенний київський сим�позіум мав на меті узагальнитидосвід формування та реалізаціїнауково�технологічної та інно�ваційної політики і законодав�чого регулювання інноваційноїдіяльності в Євросоюзі, держа�вах�членах ЄС та Україні, обго�ворити шляхи використанняєвропейського досвіду в кон�тексті інтеграції України в за�гальноєвропейський науковийпростір. Понад 170 фахівців ізрізних країн взяли участь в обго�воренні поглядів і думок із за�значених питань.

Ірина НІКОЛАЙЧУКФото надано

проектом ЄС InnoPolicy

Н А Ч А С І

Закінчення. Початок на 2 стор.

Хребет інноваційної політики — у національній економіці. М’язи — в рамках Євросоюзу

Симпозіум відкриває академік НАН України Антон НАУМОВЕЦЬ

Відкрийте

свій

Вартість передплати

на три місяці — 13 грн. 83 коп.

на місяць — 4 грн. 61 коп.

Передплатний індекс

в усіх відділеннях зв’язку 40744Триває передплата

на 2011 рік на газету «Світ»

ТТррииввааєє ппееррееддппллааттаа

ннаа 22001111 рріікк ннаа ггааззееттуу ««ССввіітт»»